Олександра залишила доньку на матір і поїхала в місто. Повернулася в рідне село вона лише багато років потому

Лідія Володимирівна збиралася отримувати задоволення від життя пенсіонерки. Гуляти по парку, відвідувати басейн. Чоловік поки працює. Дочка непогано влаштувалася в столиці, хоча ще не заміжня… Олександра, її дочка «обрадувала» маму своєю ваrітністю. — У мене тепер два шляхи, або народ жувати і забути про кар’єру, або перервати вагітність і сконцентруватися на кар’єрі, — сказала дочка. — Народжуй, — сказала Лідія Володимирівна. — Я тобі допоможу. Народ жувати Олександра приїхала в рідне місто. Пологи пройшли нормально, на світ з’явилася дівчинка. — Пробач, мамо, але ти сама зажадала, щоб я народ жувала, — сказала Олександра, і залишивши дочку матері, поїхала в столицю.

Чоловік Лідії Володимирівни не міг зрозуміти, навіщо їм ця дівчинка. Вони, у свій час і так намучилися з Олександрою. Голосиста була їхня дочка в дитинстві. Ось і внучка пішла вся в матір, криклива. Трохи що не так, відразу включає «сирену». Поки він вірив, що онука у них ненадовго — терпів. Але коли усвідомив, що матері дитина не потрібна, а бабуся ні за що не віддасть онучку в дитбуди нок, втік. На дачу. Минуло три роки. Оленці вже три роки. Олександра за цей час жодного разу не провідала доньку. Хоч присилала гроші справно, і то хліб.

Чоловік теж підтримував Лідію Володимирівну лише матеріально. Але сама Лідія анітрохи не сумнівалася, що вчинила правильно. Вона ніяк не могла натішитися на свою внучку, а та називала її мамою. Місяць тому Олександра все ж приїхала провідати дочку. На пару днів. Оленка дивилася на матір, як на сторонню і ховалася за «мамою». Через два дні, Олександра збиралася повернутися до своєї кар’єри, поїздок за кордон, шашнів з начальником. На прощання вона сказала дочці: — Прийде час, і я заберу тебе, доню. — Мамо, а чого це та тітка назвала мене дочкою? Адже ти моя мама? — запитала Лідію. — Тому що ти їй дуже сподобалася, і вона тебе полюбила. А давай ми будемо робити подарунки та надсилати Олександрі…