Того вечора я мав завал на роботі, і я відмовив у проханні підвести батька. Він сам сів за кермо, незважаючи, що його підводили се рце та зір. І тут.

Знову в rолову залізли тривожні думки, знову я набрав номер телефону, який знаю напам’ять, але знову почув лише гудки, які не хотіли закінчуватись. Знову накотило безсилля і думки: «А може сходити додому до мами?» Але я точно знав, що двері вони не відчинять, тому навіть не намагався. Вона не розмовляла зі мною вже рік, бо звинув ачувала у траrедії, що сталася з моїм батьком. Це було взимку. Я затримався на роботі і збирався там просидіти до пізньої ночі, бо не встигав закінчити проект.

Зателефонувала мама. -Віть, твій батько хоче поїхати до приятеля, але мені б не хотілося, щоб він у такий пізній час сам водив машину. Ти ж знаєш, останнім часом його і серце, і зір підводить. Я оглянув стос паперів, який ще треба було вивчити і заповнити, приречено видихнув. -А можна вранці? Сьогодні я не можу, а ось завтра вихідний, і я у вашому повному розпорядженні. На роботі просто той ще завал.

Мама залишилася моєю відповіддю вкрай незадоволена, почала бурчати. -Тебе не можна про щось попросити. Ти завжди для нас зайнятий! А потім вона просто вимкнулася. А я подумав, що з мамою можна і потім помиритися, взявся до роботи. Того дня сталася трагедія, батько нікого не слухав, сам сів за кермо, по дорозі втратив керування і розбився. Мама у всьому звинувачує мене і розмовляти не хоче.