Коли я прийшла працювати в цей офіс, дуже зраділа наявності власної кухні. Але коли вперше туда увійшла, не могла повірити своїм о чам.

Коли я прийшла працювати в цей офіс, дуже зраділа наявності власної кухні. Там і чайник, і мікрохвильова піч, столи, стільці. У загальному доступі і чай, і кава, цукор. Чисто, акуратно. Але, як пізніше з’ясувалося, такий порядок там лише у понеділок. Чому? А тому, що прибиральниця приходить раз на тиждень. По вихідним. Вона і підлогу в офісі підмете і помиє, і на кухні прибере і все вимиє. А в будні на її послугах начальство вирішило заощадити.

Тобто, якщо на вулиці мокро, або, як зараз, зима, то весь цей бруд і реагенти з вулиці заносяться в офіс на весь тиждень. Підлога вся заляпана плямами. А на кухні? Вже в понеділок після обіду на столах та навколо столів крихти. У вівторок хтось вирішив розігріти в мікрохвильовій печі печінку. Хто подібне робив, знає, що після цього піч так смердить, що розігріти в ній іншу їжу неможливо. Співробітники офісу, які ретельно стежать за своїм зовнішнім виглядом (тут і модні зачіски і одяг, і манікюр, і накрохмалені комірці) ніяк не хочуть стежити за чистотою там, де їдять.

На моїх очах три співробітниці, пообідавши, забрали свій посуд і попрямували до виходу. А те, що залишили повний стіл крихт, на це їм начхати. Коли я зробила їм зауваження, вони подивилися на мене, як на божевільну. — Тут всі так роблять, — пирхнули вони мені у відповідь. Про загальний посуд взагалі мовчу. Ложки заляпані чорт знає чим вже в перші години понеділка. Обідати у такому свинарнику я не можу. Мене просто вирве. Їсти за робочим місцем не допускається. Я кілька днів походила навколо, шукала об’єкти громадського харчування подешевше, але поки що пропорційного моєму гаманцю не знайшла. Ще кілька днів продовжу шукати. Якщо нічого придатного не знайду, то, напевно, звільнюся з цієї роботи.