Родина чоловіка була в гостях у Наталії, а наприкінці вони попросили їжу, що залишилася, покласти їм із собою. Наступного дня Наті надійшов дзвінок

Вранці зателефонувала сестра чоловіка. Наталя не чекала такого дзвінка рано вранці, але все одно підняла трубку. Спочатку був звичний обмін люб’язностями, а потім Люба питає її. -А ви вдома завтра? -Ну так, а що? -Та ми просто хотіли до вас у гості з родиною приїхати. -А, ну так приїжджайте! Ми вас чекатимемо. Наталя закупилася безліччю продуктів, накрила багатий стіл. Гості їли із задоволенням. Щоправда, іноді в розмові прослизали якісь двозначні погляди та фрази:

-Який у вас стіл гарний! Добре живете… Все, що не доїли, гості розпорядилися, щоб Ната поклала їм усе із собою. Жінка здивувалась, але відмовляти не стала. Наступного дня їй зателефонувала одна родичка. -Слухай, це Люба із сім’єю у вас учора були? -Ну так, а що? А тобі звідки відомо? -Нат, я тобі пораду хочу дати. Ти перед ними стіл не накривай.

Вони потім за твоєю спиною всяке балакають, мовляв, як жир у маслі катаєтесь, твої страви критикують. Знаю я їх, невдячні люди. Наталя засм утилася. Вона ніколи не думала, що люди можуть бути такими лицемірними. Вона зі щирих спонукань намагалася бути гарною господаркою, а виявилося, що люди за її спиною за це лихо словлять. Вона вирішила ніколи більше так сім’ю Люби не зустрічати.