Батько вже сто разів повторив, що Славі треба знайти наречену, коли у той момент прийшла сусідка з незвичайним проханням. Через 5 хвилин Слава був дуже радий.

Варто було переступити поріг рідного дому, як одразу посипався град запитань від батька. Давно Слави вдома не було, у місті він працює, але батьківські питання зовсім не змінились. -Ну що, привіз? -Що? -Ні що, а кого, дурень ти. Де наречена? -Немає у мене нареченої … Батько су мно видихнув. -Іди в будинок, скучив я по тобі. У мене там суп є. З тих пір, як не стало твоєї матері, я в домогосподарки записався, — су мно посміхнувся батько, — се рце в мене бо лить за тебе. Ти хлопець видний, добрий.

Тридцять років тобі вже, а дружини нема! Не годиться це, я онуків хочу. -Ну що вдієш, батько? Не зустрів я ще жінку серця. Сиділи чоловіки на веранді, тихо перемовлялися, коли на обрії замаячила постать бабусі. Василина Андріївна привіталася. -Я взагалі про допомогу прийшла просити. Син мій недоречно ремонт затіяв, півбудинку в пилюці.

А тут моя племінниця приїхала, хотіла попросити, щоб вона в тебе вдома поспала, але бачу, що твоя кімната зайнята, син приїхав. Треба ще в когось спитати… -Не потрібно ні в кого питати! Син із задоволенням поспить у сараї. Він це просто обожнює, приводь свою племінницю. О чі Сергія здивовано округлилися. -Як у сараї? Але батько заткнув його суворим поглядом. За півгодини старенька привела свою племінницю, щоб познайомитися. Коли Слава її побачив, ладен був поступитися все, що завгодно, хоч усе життя спати в сараї!