Донька повідомила матері, що має намір познайомити її з новим хлопцем. Вона ледве стрималася, коли дізналася вік чоловіка, але коли ще дізналася скільки разів до цього він був одружений, вона мало не знеnритомніла.

— Мам, приведи себе в порядок. До мене свататися чоловік прийде. — Знову?! Місяць тому ж сватався? – Тоді був Пашка. Ти йому відмовила. Сказала: «Молоді ще сім’ю заводити!». — Правильно сказала! Тобі ще рано заміж виходити! Дев’ятнадцять! А у твого Пашки молоко на губах ще не висохло. Тобі потрібен буде солідніший чоловік! — Ось! Саме такий і прийде мене сватати. — Який «такий»? — Ну, про якого ти мріяла. Дорослий, солідний, що відбувся вже у житті. Щоправда, він сказав, що характер у нього як у Япончика. Мам, а хто такий Япончик? — Бандит. Господи, ще бандитів у моїй родині не вистачало! – жахнулася мати.

— Скільки йому років? — П’ятдесят. — Скільки-скільки? — У матері запаморочилася rолова. — П’ятдесят. Якраз у твоєму смаку. — До чого тут мій смак?! Тобі ж із ним жити! — Але ж вибираєш ти! Сама сказала, щоб був зрілим, таким, що відбувся і дбайливим. А він про мене обіцяв дбати. — Але ж він старий! — Не старий! Досвідчений. Чого-чого, а досвіду сімейного життя має багато. Він мав п’ять дружин! — Господи, врятуй та помилуй! Шоста дружина! І ти з таким спокоєм говориш про це… — Ну так шила в мішку не приховаєш. А в нього з фінансами лад, і авторитет, і все, що твоїй душі завгодно. — Та до чого тут я?!

— Мамо, ну що ти розпереживалася? Він у мене цілком пристойно виглядає. Відповідно до статусу – невисокий, лисий, у міру вгодований. — А Пашку, значить, ти вже розлюбила? – Ні. Я Пашку люблю. Але ж ти його прогнала. А мені заміж хочеться! — Куди ти так поспішаєш? У цей час пролунав дверний дзвінок. Мати пішла відчиняти. На порозі стояв Павло із двома величезними букетами. — Інночко! – радісно покликала мати. — До нас Павло прийшов! Проходь, проходь синку… А Інна в цей час затулила рота долонями, щоб мати не почула її сміху. «Спрацювало!»