Після нашого весілля на кожні свята рідня чоловіка збиралася в нас удома та ще й з ночівлею. Якось я вже не стерпіла

У мене велика і дружна родина. Разом ми вже 30 років, живемо у квартирі, яку нам колись подарували мої батьки. Діти вже дорослі, відучилися, і ми з чоловіком пишаємось ними. Донька працює перекладачем, а син незабаром вибере технічну спеціальність. Єдине, що мене пригнічує – це стосунки зі свекрухою. Вона від початку була проти наших відносин. Причина в тому, що я була приїжджою з села. Але я дуже любила Мишка, а він мене, і справа йшла до весілля. Після весілля я швидко знайшла роботу. Фірма процвітала і паралельно зростала моя зарnлатня. Цей факт якось пом’якшив ставлення свекрухи до мене і вона дала добро на наше весілля

. Коли ми переїхали до квартири, подарованої моїми батьками, проти моєї думки у нас сформувалася сімейна традиція: всі свята ми почали відзначати у моїй квартирі – у присутності всіх родичів мого чоловіка. Щоразу, в такі дні, я прокидала о 6-й ранку, щоб встигнути з усіма приготуваннями. Далі – прибирання, приготування, святковий стіл. Гості обов’язково залишаються з ночівлею, і вранці наступного дня я знову встаю о 6-й годині, щоб приготувати сніданок і проводити всіх по будинках.

Терпіти таке просто неможливо. Коли наближалося чергове свято, я попередила всіх про те, що приготування відтепер буде спільним. Зателефонувала свекрусі, сестрі чоловіка і сказала їм, щоб приходили з готовими стравами. -В сенсі? Іти в гості та ще щось готувати? – обурилася свекруха! Практично те саме сказала сестра мого чоловіка. Я не розуміла такої реакції, але, на щастя, врят ував мій чоловік: -Люба, не прийдуть – ще краще. Зустрінемо свята вдвох. Може діти приїдуть! Я була у нестямі від щастя. Невже за стільки років ми знайшли вирішення цієї nроблеми! Мені начхати тепер на те, як до мене ставляться родичі чоловіка. Головне , що муки вже позаду .