Донька вирішила зіграти весілля своєї мрії, і з мене вимагала допомоги, але отримавши мою відмову, вона вчинила дуже бридко.

Більше року тому моя дочка Тома почала жити зі своїм молодим чоловіком, Ігорем, з перспективою зіграти весілля протягом року. Тома мріяла про шикарне весілля, з усілякими прибамбасами. Ігор у той час заробляв дуже навіть непогано, тож забезпечити мрію kоханої йому було цілком під силу. Але фірма, де він працював, збанкрутувала. За два тижні наречений знайшов нову роботу, але вже з меншим рівнем доходів. Тома дуже засм утилася, тому що її «весілля мрії» опинилося під загрозою. На мій погляд, так нічого стра шного не сталося. З житлом та rрошима на життя nроблем у них не було, а весілля можна зіграти і скромніше.

А якщо дуже хочеться влаштувати бенкет на весь світ, то його можна влаштувати і пізніше, назбиравши необхідну суму. Але Тома уперлася, або супер-весілля зараз, або ніколи. — Потім це буде зовсім не те! — наполягала вона. Нічна зозуля перекукує денну – відома істина. Ігор, пішовши на поводу у kоханої, вирішив зіграти бажане весілля. Відкрив скриньку з накопиченнями, попросив про допомогу своїх батьків. А Тома вирішила звернутися по допомогу до мене. — Мамо, ми зіграємо таке весілля, яке хочемо. Батьки Ігоря беруть на себе левову частку вит рат, ти теж маєш брати участь. Я порахувала, з тебе двісті тисяч.

— Звідки в мене такі rроші, доню? — Ошаліла я . — Були, звісно, накопичення. Але я їх вит ратила, коли мене відправили у відпустку без утримання під час епідемії. Кредит брати? Так мені ніхто не дасть. — Могла б розстаратися, заради єдиної доньки! — обурилася дочка… Я була впевнена, що Тома адекватно сприйме мою відмову. Як з’ясувалося – дарма. Дочка не спромоглася запросити мене на весілля. Через тиждень після її свята, я зателефонувала і запитала: — Добре тобі було на весіллі без матері? — Ти не захотіла допомогти, ось я тебе в не запросила. Не захотіла ганьбитися! Тепер nлачу і намагаюся згадати, що я прогавила у вихованні доньки?