Коли мені було ще 56, то я була сповнена сил і енергії, а от чоловік записав себе в люди похилого віку. Втомившись від його ниття, я вирішила подати на розл учення

Зазвичай, у 50 з лишком років люди не думають про те, як скоріше б почати нове життя, покращити його, пізнати нові речі, дослідити світ і таке інше. Нормальні люди в цей час просто сидять удома, насолоджуються спокоєм і тишею і доглядають онуків, але я зовсім не з таких. Якою гіперактивною в 14 років я була, такою і залишилася, і я не маю жодного бажання сидіти на місці і насолоджуватися заходом свого життя, мені не «вже 56», мені «ще 56».

Однак мій чоловік, з яким я провела 30 з лишком років свого життя, не був зі мною згоден. На його думку, у нього вже не було сил висовуватись з дому, у нашому віці, краще просто вдома сидіти і особливо не активувати. У відповідь на це я зібрала свої речі і незабаром подала на розл учення з ним. Всі мої рідні відразу стали на мене сердитися, мовляв, навіщо таке влаштовувати у вашому віці, але мені було абсолютно начхати, я відключила телефон і забула про його існування.

Я мала грандіозні плани на найближчі кілька років. Вирушила я сnочатку до Іспанії, з дитинства туди хотіла, а сімейні турботи приковували мене до одного місця. Потім я вирішила побачити Італію, а невдовзі і Францію… де я тільки не бувала! За весь цей час із рідними я спілкувалася лише кілька разів, і все ще не шкодую про свій вибір, скільки б мене за нього не соромили.