Сестра поїхала в Канаду з чоловіком, і вони стали жити на широку ноrу, а мені залишалося лише заз дрити їй. Днями сестра поkликала нас усіх до себе, але я відмовила

Багато років тому моя старша сестра Оксана поїхала з чоловіком до Канади. Нині вони живуть щасливо у власному будинку. Вони дуже багато працювали, щоб досягти своїх цілей – і їм супроводжував успіх. Вони катаються на шикарній іномарці, двічі на рік відлітають відпочивати до теплих країн. Звичайно, я їй заздрю. Адже росли ми у досить бідній родині. Тато був таксистом, мама – медсестрою. Жили ми у невеликому містечку, де не було жодних перспектив. Тому Оксана рвалася до столиці, де відучилася та познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Щодо мене, то я була досить-таки лінивою дівчиною.

Відучилася тільки в коледжі, чоловіка обрала зі звичайної ро дини, живемо ми зараз на орендованій квартирі, виховуємо синочка. Я розумію, що жодних перспектив ми не маємо. Олег, чоловік працює на заводі. Там працював його батько, його дід — ось і він пішов стопами. Все, що мені залишається, це насолоджуватися крутими фотками Оксани, на яких вона завжди щаслива і впевнена, що не треба буде заробляти на шматок хліба. Нещодавно Оксана подзвонила мені та сказала, що може забрати нас усіх до себе. Я, звісно, погодилася б із радістю, якби не Олег зі своїми батьками. Вони люди традиційні, міняти щось у житті для них величезна nроблема. Але що мені робити, якщо хочеться жити, а чи не існувати?

Коли я поговорила про свої nроблеми з сестрою, вона сказала: -А ти бери синочка і приїжджайте вдвох. Все влаштуємо, а там і чоловік підтягнеться. А вічно слухати свекруху – перспектива не дуже. Але я розумію, що мій чоловік такий самий. Так, його батьки – прекрасні люди, допомагали нам завжди всім, що тільки могли. Пестують нашого малюка, скільки дозволяють фінанси. Але залишатися тут – глухий кут. Та й Олег каже, що залишати батьків одних на старості – буде дуже підло з його боку. І що мені зараз робити, коли є такий чудовий шанс розпочати нове життя?