У моєї подруги Ганни є дядько, Вадик. У Вас настрій підніметься, якщо я почну розповідати який він чоловік. (K/YK)

Ганна, яка приїхала відвідати маму, зателефонувала мені, і запропонувала удвох з’їздити, відвідати Вадика. Ганна моя подруга зі шкільних років. Після школи поїхала вчитися до столиці, та там і лишилася. Чоловік, діти, робота, квартира. Бачимося з нею раз на пару років, але щільно спілкуємося через інтернет. От і цього разу приїхала відвідати маму, а тепер хоче провідати Вадика. І мене з собою кличе. Звичайно, я з радістю погодилася. Вадик, точніше Вадим Романович, дядько Ганни. Йому вісімдесят чотири роки. Чому ж тоді Вадик? О-о-о! Про це треба детальніше. Ще коли нам з Анею було по п’ятнадцять років, а йому під сорок, він заборонив називати себе інакше. Він був для нас взірцем наслідування. Легкий на підйом (фотокореспондент обласної газети), постійно в курсі останніх новин, міг дістати нам запрошення на будь-який захід, а який він оповідач…

Від його байок ми з Ганною сміялися до гикавки. Тому не поїхати до Вадика, якщо є така можливість — це злочин. — Дівчата! Як я по вам скучив! — Вадик бадьорим кроком йшов назустріч нам, які зійшли з міжміського автобуса. Такий самий — пряма спина, тугі м’язи. Лише сивини у волоссі та бороді стало набагато більше і зморшок додалося. Легко підхопивши наші сумки, він повів нас до свого позашляховика. Потім було традиційне застілля в його домі. Була настоянка, власного приготування. Квашена капуста, вирощена на власному городі та власноручно заквашена. Шашлик, зі свинини, яких теж сам вирощує… Анекдоти, які ніколи не закінчуються. І завжди на злобу дня… Потім він трохи відволікся, поговорив скайпом зі своєю молоденькою (шістдесят один рік) жінкою серця. Домовилися про побачення… Ну, який він після цього Вадим Романович? Вадик! І все! Господи, дай мені сил, щоб у його віці я була хоча б наполовину такою ж бадьорою!