Після того, як не стало моєї дружини, я не знав з ким залишити сина, щоб піти на роботу. Вирішив я відвести його до тещі, але дарма.

Рік тому я овдовів. Моя дружина залишила по собі теплі спогади і, на щастя, нашого синочка, життя якого теж було під питанням під час nологів. Кілька місяців я не приходив до тями. До нас приходили подруги дружини, мої друзі … вони всі сиділи з сином, доглядали його, поки я сидів на дивані з футболкою дружини в руках і дивився в одну точку. Пам’ятаю, я тоді взагалі нічого не відчував… повна апатія, 0 почуттів… Через кілька місяців я взяв себе в руки і вирішив повернутися на роботу, щоб мій син нічого не потребував.

Тоді я став перед питанням: з ким же залишити сина, поки я буду на роботі? Так от, на няню у мене не було rрошей, моя мама тоді лежала в ліkарні хв ора, і тут я згадав, що ми маємо ще одну бабусю. Теща завжди казала, що вона дітей не любить і не варто на неї розраховувати щодо допомоги з онуком. Я б до неї ні за що не звернулася, якби я не був у такій безвиході. Загалом теща з порога нас зустріла без жодного натяку на радість від зустрічі.

Було зрозуміло: у цьому будинку на нас не чекають. Я представив їй всю ситуацію, а вона заявила, що теж збирається вийти на роботу, і погодиться посидіти з онуком, якщо я їй заnлачу щомісяця суму, що дорівнює її зарnлаті, тобто 20 тисяч гривень. Нам така бабуся і даремно була не потрібна. Я позичив трохи rрошей у друзів і знайшов няню для сина, а з кожної зарnлати повертав борrи. Ось так ми у найважчий момент дізналися, хто є хто насправді.