Син пішов до школи, і коли я вже не мала виходу, я попросила маму допомогти мені. Але на мій жаль вона відмовила, і я пішла на крайнощі

Мене звати Вероніка. Маю шестирічного сина. Він цього року пішов до школи, і моє життя перетворилося просто на жах. Тільки зараз я зрозуміла, як добре було, коли мій син ходив ще в дитячий садок. Його там годували, доглядали за ним, його розважали і там з ним грали. А зараз просто нестерпно! Минуло лише два місяці навчального року. А я вже так втомилася! З навчанням у сина все гаразд. А от із нянями мені постійно не щастить. Одна нянька звільнилася. Інша пропрацювала лише два тижні і пішла. Я знайшла іншу няньку. Але вона якась дивна. Їй потрібно лише забрати дитину зі школи, погодувати її, вивчити з нею уроки.

А вона постійно все забуває та плутає. Минулого тижня вона мене стра шенно налякала. Зателефонувала та сказала, що Антошки немає у школі. У мене було здивування: я ж була на роботі. Я дзвоню Антошці, а він трубку не бере. Вчителька теж не відповідає. У мене почалася істерика. Начальник відпустив мене додому. А вони виявляється, на екскурсію їздили, і вчителька про це кілька разів говорила моїй няні. Вона знала про це, але забула. А тепер нянька категорично відмовляється.

Говорить, що їй вчителька нічого не говорила. Я просила допомогти мені мою маму(T/KQ) . Я все літо її вмовляла. А вона категорично відмовляється. Говорить, що працює. Вона мені взагалі ніколи особливо не допомагала. А недавно вона подзвонила мені і каже, що дуже хвилюється за Антошку! Як він там, у школу ходить? -Він один ходить до школи! Сам квартиру відчиняє! Рух такий щільний на вулиці! Він голодний весь день! Я так за нього постійно турбуюсь! Але у мами совість так і не прокинулася. Вона сказала, що онук вже дорослий і має звикати бути самостійним. А я із заздрістю дивлюся на бабусь, які ведуть до школи своїх онуків до третього чи четвертого класу.