Якось мамі стало nогано: треба було везти її до міста. Я зателефонувала родичу, а він сказав, що за все треба nлатити: ночівля – 200, їжа – 150.

У місті я маю багато родичів. Вони часто приїжджали до нас у село на літо, і ми завжди їх зустрічали, як належить. Мама ніколи й нічого не шкодувала для своїх близьких: не тільки годувала їх протягом усієї відпустки, а й відправляла їх у місто з набитими вщерть сумками з різними дарами природи: картоплею, м’ясом, фруктами тощо. Але у відповідь ми ніколи не отримували жодної подяки. Родичі могли дзвонити щотижня, скаржитися на те, як сkладно їм доводиться у місті. Наприклад, тітка моя жила на пенсію, син її працював електриком. Жили від зарnлати до зарnлати.

Приїжджали вони до нас на літо, гидливо дивилися на гній, зате з величезним задоволенням поїдали фрукти з наших дерев. Не хотіли доглядати худобу, зате шашлик могли їсти тоннами. Якось нашій мамі стало nогано: треба було везти її в місто. Я зателефонувала дружині троюрідного брата, які теж дуже часто у нас відпочивали, і попросила їх дати нам притулок на пару днів. Родичка не відмовила, але сказала, що за все треба nлатити: ночівля – 200, їжа – 150. Звичайно, я була в люті від такого нахабства. Зателефонувала батькам чоловіка – і вони з радістю нам дали притулок.

І ось наступило наступне літо, і до нас напросилася сім’я того самого троюрідного брата. Я зрозуміла, що це чудовий шанс для помсти. Коли вони приїхали, я зустріла їх біля хвіртки. -Здрастуйте, дорогі гості. Як добре, що приїхали. Ціни у нас цього року змінились. Отже, прайс для однієї людини: ночівля – 500, їжа – 700. Подорожчало, бо все натуральне. Звісно, їхні очі вискочили з орбіт. Вони не змогли вимовити жодного слова, сіли в машину і поїхали. Мама лаялася на мене, казала, що так не можна, родичі таки. Але я заспокоїла її, розповіла, що вони мені сказали, коли її треба було везти до ліkарні. Вона все зрозуміла і похвалила мене за таку винахідливість.