Лідія Петрівна дізналася, що невістка зібрала речі та пішла від її сина. І в неї в rолові засяяла »геніальна» думка – забрати внучку собі

Свекруха дзвонила вже вдесяте за день. Ольга не хотіла брати слухавку, бо знала про що йтиметься. Але після чергового дзвінка її терпець урвався, і вона відповіла. — Олю, привіт? Чим зайнята? Я тобі вкотре дзвоню, а ти трубку не підіймаєш! — Здрастуйте, Лідію Петрівно. Телефон стояв на беззвучному режимі, тож я не чула. -А я подумала, що ти розмовляти зі мною не хочеш. Що там у вас трапилось? Михайло сказав, що ти забрала дитину з речами та поїхала.

Але він дуже сподівається, що ти все ж таки повернешся додому. Як Анечка тепер без батька буде? Ось ви собі побудуєте нові сім’ї, а дитина мучи тиметься. Моя сусідка вже вчетверте виходить заміж, а четверо дітей живуть як безпритульні. Нікому й справи немає до них. Мені, звичайно, було дуже неприємно, що свекруха мене порівняла зі своєю сусідкою, яка за своїми дітьми зовсім не стежить. — Чому ви мене порівнюєте з нею? — Я просто тобі розповідаю, не порівнюю. Я тут подумала і вирішила, що Ані краще переїхати до мене. Ти собі зможеш спокійно влаштовувати життя, а я про внучку подбаю. Школа є поряд. Не хвилюйся, я вирощу її доброю людиною.

Я була просто здивована. Це, мабуть, вияв старечого маразму. Чому раптом свекруха вирішила, що я так просто кину дитину на свавілля долі, і відразу піду шукати собі нового чоловіка. -Не кажіть дурниць Лідія Петрівна. Аня житиме зі мною. — Ти не поспішай, обміркуй все добре. Я на пенсії, зможу приділити внучці достатньо часу, а ти вічно на роботі пропадаєш. -Лідія Петрівна, я навіть говорити не хочу про це. — Ну ти добре про це подумай. Привезеш її до мене влітку, за канікули дитина адаптується. Ольга нічого не відповіла, просто швидко попрощалася і кинула слухавку.