Коли мати дізналася, що Катя вирішила зали шити роботу, то закотила неймовірну істерику. Але тоді вона ще не знала те, що знали дочка із зятем

У Каті з Антоном довго не виходило зачати дитину. Ліkарі говорили, що й у дружини, й у чоловіка все нормально, і сумісність у них хороша. Але зачати дитину ніяк не вдавалося. Ходили по різних ліkарях, поки старий, навчений досвідом ліkар, не спитав Катю: — Ви багато нерв уєте? Якщо це так, то це може бути причиною вашого нездужання. І справді, на роботі Катя мала дуже нер вову обстановку. Начальниця, жінка років п’ятдесяти, яка нічого не тямить у комп’ютерах, вічно порола косяки. А свою некомпетентність приховувала, переводячи стрілки на підлеглих. Хто стане наступною жертвою начальниці ніхто не знав.

Тож на роботі всі були на нер вах. Поміркувавши, Катя з Антоном вирішили, що дружина піде з роботи. Так і вчинили. Але Ольга Захарівна, мама Каті, дізнавшись про це, закотила істерику: — Ти перетворишся на домогосподарку, ходитимеш неохайна, чоловік тебе покине! Але Катя з Антоном, ігноруючи негативні застереження тещі, поїхали на місяць на море. Повернулися і вирушили на пару тижнів до друга Антона на дачу. І буквально за три місяці, коли підтвердилася ваrітність Каті, мама заспокоїлася. Минуло два роки, синові Каті Саші вже більше року, і Ольга Захарівна знову завела свою пісеньку про роботу.

– Робота розвиває жінку, а побут отупляє! Чоловікам потрібні жінки, які крім як куховарити, ще щось роблять! — каже вона дочці, вмовляючи ту виходити на роботу. Причому онука готова взяти на себе. Але з умовою, що дитину привозитимуть до неї. З іншого боку міста. Катя й сама хоче вийти на роботу. Втомилася від сидіння вдома. Та й чоловікові неnогано було б допомогти. Але возити однорічну дитину, з одного кінця міста в інше, по дві години з ранку та ввечері, не хоче. А Ольга Захарівна вважає, що від її такої щедрої пропозиції гріх відмовлятися. І дочка просто зобов’язана схопитися за таку пропозицію руками та ногами.