Ірина була вдома, коли до Федоровича прийшла молода незнайомка. А коли дівчину покликали за стіл, вона вирішила оприлюднити причину свого приїзду.

Тітка Ірина прийшла провідати Івана Федоровича, адже він зовсім недавно сильно хв орів. Побачивши, що він уже встав і паркан фарбує, жінка обурилася. -Зовсім ти себе не шкодуєш, Федоровичу! — обурилася жінка. З того часу, як не стало дружини Івана Федоровича, до нього стала часто заходити сусідка. Ірині Петрівні було чисто по-людськи шкода чоловіка, який залишився зовсім один. З дружиною вони разом прожили майже 30 років, вона пішла значно раніше за нього.

Дітей Бог не милував, тому на старість доводилося доживати на самоті. Без жіночої руки складно було жити старій людині, тому Ірина часто приносила йому супи та випічку, яку готувала. -Ну ти ж знаєш, що я без діла не можу сидіти! – усміхнувся Іван і продовжив наносити фарбу. Обурене бурчання Ірини перервав дівочий галас. -Добрий день, вибачте, а Іван Федорович тут живе?! Літні люди здивовано обернулися. Іван залишив пензель і почухав потилицю.

-Ну , це я, а що треба? -Можна з вами поговорити? До них нерішуче підійшла молода дівчина. Іван Федорович витер руки об фартух і запросив незнайомку до хати. Ірина пішла слідом, почала накривати на стіл. -Мене звуть Анастасія, і я ваша дочка… Спочатку у всіх було потрясіння, а потім ситуація почала прояснюватися. У молодості Іван зустрічався з жінкою із міста, але навіть не підозрював, що та від нього ваrітна. Розклавши все для чаю, Ірина поспішила залишити будинок, витираючи крадькома сл ьози. Вона дуже давно не бачила Івана таким щасливим. Не інакше як те, що сталося, було дивом.