Мати кинула Івана на бабусю і пішла будувати собі життя. Згадала вона про сина лише тоді, коли їй потрібна була турбота.

Івана з п’яти років виховувала бабуся, раніше він жив у мами. Просто мати його була досить вітряною особою, вона зустріла чоловіка, вирішила, що особисте життя важливіше за дитину, тому покинула її. Перші кілька років він постійно питав про маму, чекав на неї, адже не розумів, що абсолютно їй не потрібен. Лариса Петрівна намагалася всіляко заповнити прогалину материнської любові, була дуже уважна до хлопчика, дбала про нього, їй було дуже шkода Івана. Вона відчувала провину за те, що виховала таку безвідповідальну жінку.

У її rолові не вкладалося те, як можна через чоловіка покинути свою дитину. З віком надія Івана згасла, що мати повернеться, він став більше розуміти і розл ютився на її вчинок. Вона згадала про існування свого сина, коли чоловіка її не стало, а вона захв оріла, стала потребувати догляду. Коли постаріла бабуся, Іван про неї дбав дуже добре, зробив усе, щоб бабуся мала комфортну старість, висловлюючи тим самим свою подяку за те, що вона його виховала. Але коли до нього звернулася мати із проханням про допомогу, він її навіть не пустив на поріг. Все в цьому житті повертається, потрібно думати про свої вчинки та їх наслідки заздалегідь.