Так як я ношу те, що мені подобається, консультант у магазині меблів подумала, що я якась жебрачка. Вона заявила, що тут нічого немає за моїми коштами. Незабаром вона дуже пошкодувала про це.

Я надумала поміняти меблі на кухні. Старі, ще цілком придатні до вживання, але мені вже набридли. Прийшла до меблевого магазину у центрі міста. Магазин величезний, вибір величезний. Ходжу, розглядаю виставлені зразки. Ще тільки-но увійшла, відразу помітила на собі оцінюючі погляди продавців. Справа в тому, що мій підхід до мого зовнішнього вигляду наступний – красиво те, що зручно. Начхати, що там kричать глянцеві журнали про моду. Якщо одяг мені зручний, то беру. Незручний, то нехай хоч усі поруч надриваються про нього — я його не носитиму. Я ходжу в тапочках-тенісках, а не в кросівках, і тим більше не в туфлях на підборах.

Я ношу легку ситцеву сукню, а не рвані джинси. Ну і таке інше. Ось, виходячи з цього мого костюма, продавчині зробили висновок, що до них зайшла якась жебрачка, якій не місце в їхньому магазині. — Ви дарма прицінюєтеся до меблів. У нас дорогі меблі, вони вам не по кишені. Вам краще покинути нашу крамницю, — сказала вона мені. — Це ви, на свою зарnлату, не можете придбати нічого у вашому магазині. А я можу. І навіть у кредит не братиму. Заnлачу одразу. Точніше, заплатила б. Але ваш підхід до клієнтів мені не подобається. Кухонні меблі kуплю в іншому магазині, — відповіла я і попрямувала до виходу.

— Ганно Миколаївно, привіт! Ви йдете від нас без покупки? Як же так? — До мене підбіг один із топ-менеджерів магазину. — Здрастуйте, Ігоре Степановичу, — відповіла я. — Мені щось перестав подобатися ваш магазин, після зміни персоналу. Не дочекавшись його відповіді, покинула приміщення. Я що, кожному зустрічному поперечному повинна пояснювати, що ношу те, що подобається мені, а не те, що подобається іншим?! Переб’ються! Нехай навчатися ставитися до людей з повагою, незалежно від їхнього одягу! А не навчатися, втрачатимуть клієнтів! Адже я не одна така «модниця»!