Я працюю в інтернаті, де познайомилась із Ігорем. Він із неблагополучної родини. У мене мурашки бігали, коли почала з ним розмовляти.

Я працюю психологом багато років, здебільшого працюю із важкими дітьми чи дітьми з неблагополучних сімей. Нещодавно я по роботі познайомилася з одним дивовижним хлопчиком тринадцяти років, якого звати Ігорем. Він навчається в інтернаті, де працюю на половину ставки. Сім’я в нього дуже неблагополучна.

Обидва батьки мають проблеми з алкоголем. У нього також є молодша сестра, якій вісім. Ігор примудряється доглядати молодшу сестру, підтримувати порядок у будинку, а також підробляти. Він роздає листівки на вулиці, гроші дають змогу забезпечити хліб. Мене вразило те, що хлопчик, живучи в таких умовах, зовсім не розлютився на своїх батьків. Мати він у всьому підтримує.

Батько не звертає на сім’ю уваги, часто десь пропадає зі своїми друзями, але хлопчик і про нього не сказав жодного поганого слова. -Він просто нещасна людина, — прошепотів він якось. У нього могли б повчитися добродушності багато дорослих. Він якийсь надто дорослий для своїх років, розмірковує зовсім як дорослий, найбільше у своєму житті мріє здобути хорошу освіту та стати програмістом. Дуже сподіваюся, що він своїх цілей досягне.