З часом я зрозуміла, що зять сидів нашій дочці. Коли я сказала їй про це, вона образилася на мене. Але згодом я зрозуміла причину.

На заробітки я поїхала заради доньки. Мені дуже хотілося, щоб вона мала свою квартиру. Їй на той момент було вже тридцять, працювала вона звичайною вчителькою географії. Зрозуміло, що на свою зарплату вона не могла купити квартиру.Мене дуже турбувало, що Маша не має особистого життя. Мені здавалося, що якщо у неї з’явиться своя квартира, особисте життя теж з’явиться.

Я працювала чотири роки на чужині, щоби заробити на квартиру. Це було не легко. Часто доводилося миритися із поганими умовами життя. І я мала рацію в одному, як тільки у доньки з’явилося житло, з’явився і наречений.Спочатку я була рада, перше враження Ігор справив позитивне. Але з часом стало очевидним, що він просто добре влаштувався. Місяця два тому його звільнили, нову роботу і не намагається знайти, живе за рахунок Маші.

— Доню, ти впевнена, що такий чоловік тобі потрібний? — Нещодавно почала я розмову.-Мамо, це не твоя справа! — Ігоря я люблю, а ще я ваrітна.Ось як воно буває, коли потрібна була квартира – її справи були моїми, а тепер це не моя справа. Не уявляю, що буде, коли дитина наро диться. Таке почуття, що мені доведеться його зрештою ростити.