Коли я грав у дворі, до мене підійшов незнайомий чоловік. Він запитав мене чи хочу я отримати велосипед? Я одразу зрадів і вішов за ним

Мені було п’ять від сили. Мама місила тісто, а я постійно крутився навколо неї, ставив нескінченні запитання і відволікав. У результаті вона не витримала і вигнала мене надвір. -Іди краще у дворі пограй, дай мені справи закінчити! — буркнула вона. Я засмутився, але як слід зажуритися не встиг, бо мою увагу привернула наша кішка, яка копошилася біля паркану в задній частині двору. Я підійшов ближче і nобачив, що вона зловила польову мишу і грає з нею.

Я сів навпочіпки і почав спостерігати. Від цікавого заняття мене відвернув голос зверху: -Гей, хлопче, привіт! Чоловікові було близько тридцяти, і він не був мені знайомий. Я всіх у селі вже й у тому віці знав. -Доброго дня. — Слухай, а як тебе звуть? -Женя. -Женя, а ти велосипеди любиш? -Ага, але в мене свого немає. -А хочеш? -Ну так… -У мене тут якраз є велосипед, а я не знаю кому подарувати. Подивишся? Я одразу зрадів. -Звісно! Я зараз! Я вийшов до чоловіка через щілину у паркані. Я був худеньким, це не склало для мене великої праці. Неподалік огорожі був припаркований чорний джип. -Велосипед у машині, пішли.

Чоловік узяв мене за руку і повів до машини. Він відчинив двері. -Полізай, подивишся. Я встав у нерішучості. Тут руки чоловіка грубо схопили мене і спробували засунути в машину. Далі все як у сповільненій зйомці. Я зазираю усередину і бачу маленьку дівчинку. Вона дуже налякана, очі її широко розплющені. На задньому фоні пронизливий kрик моєї мами: -Женя! Женя! Чоловік на мить розгубився і хватку послабив, я вирвався і побіг до мами. Джип швидко поїхав. Мені вже 25 років, я ніяк не можу забути ту історію та той погляд дівчинки.