Золовка з дочкою приїхали. Поб ачивши мого сина вона відразу ж подумала , що він хво рий. Ми посварилися, вона пішла. Через два дні я побачила переклад від свекрухи на мою картку. На сто тисяч. Підозрюючи, що свекруха щось переплутала, подзвонила їй.

Ми з чоловіком одружені вже п’ятий рік. У нас росте синочок Мишко, двох років. Ми з ним займаємось, розвиваємо його побутові навички. Хлопчик у нас здоровий та розумний. Зі свекрухою у нас стосунки відмінні. Вона любить онука, і тільки-но видається вільна хвилина, мчить до нас. Завдяки їй, я не сиджу замкнена із сином у чотирьох стінах. Два тижні тому чоловік сказав, що до нас їде сестра з донькою. Із золовкою я незнайома. Так склалося. Ми вирішили, що Мишко спатиме з нами, а гостям виділимо дитячу кімнату. Золовка з дочкою приїхали. Її доньці чотири роки. Болтушка. Тріщить без угаву. Наш син, як і належить чоловікові, мовчазний.

На третій день перебування у нас у гостях золовка видала. – Я рада, що в мене здорова дочка. І співчуваю тобі. — Чому?! — Здивувалася я. — Ну, твій син не дуже… — У мене цілком здоровий син, не вигадуй. Просто діти різні. Та й твоїй чотири, а моєму лише два, так що йому ще розвиватися і розвиватися, — спробувала їй виразно пояснити я. — Але ось він не повільно їсть, не повільно каже. — Не повільно, а ґрунтовно. Чоловік росте… Коротше, ми посварилися, і того ж дня, на мою вимогу, чоловік переселив сестру з племінницею до готелю. За тиждень у паніці дзвонить свекруха. — Що з онуком? — Все з ним нормально мати, — відповіла я. — Ну , дякувати Богу, а то дочка приїхала, всякі жахи розповідала…

Через два дні я побачила переклад від свекрухи на мою картку. На сто тисяч. Підозрюючи, що свекруха щось переплутала, зателефонувала їй. — Доню, rроші прийшли? Це я для Мишка відправила. Щоб ліkування сnлатити. Я хотіла Галі їх дати, але раз у онука nроблеми зі здоров’ям, то йому потрібніші, — говорила свекруха, а в слухавці було чути, як голосно обурювалася Галя. — Марино Петрівно, але я ж сказала, що Мишко здоровий… — почала я. Але тут свекруха перебила мене. — Пішла. Знаю, знаю доню. Це я спеціально, щоб Галю провчити. Щоб не мала ляпати даремно язиком І не намовляла на мого онука. А ви на ці rроші їдьте до моря. Відпочиньте…