Коля був ще школярем, коли втік із дому. Пройшло багато років, і раптом у якійсь передачі він побачив свою маму, яка слізно шукала сина

Якось Мирославу покликали до кабінету директора, де на неї вже чекав син Коля разом зі шкільним nсихологом. Але вона не могла слухати всього того, що говорила директорка. Вона дивилася в одну крапку, в якийсь момент не витримала і сказала: -Так заберіть його в мене. Я гадки не маю, що з ним робити. Коля вибіг з кабінету весь у сльозах, йшов коридором і думав: »Не хочу бути для неї тягарем. Нехай вона любить одного Данила».

З цього інциденту минуло кілька років. Коля працював охоронцем на складі. Він цілий день дивився на монітори, і одного разу побачив на них свою маму. Коля хотів придивитися і зрозуміти, чи не помилився він, але фігура зникла з поля зору. Декілька днів потому Коля наткнувся на передачу, де родичі шукали один одного. Там сиділа його мама, яка слізно просила його повернутись, казала, що дуже любить. Коля кілька днів думав, чи не знав, чи варто йому повертатися. Але в результаті він таки наважився.

Ішов він рідними стежками, до рідного дому. Коли він увійшов у двір, з хати вибігли мати з братом. Мати кинулася йому в обійми, цілувалася, вибачалася. Момент був настільки зворушливим, що Миколай теж не зміг стримати сліз. Того вечора мама переконала Миколу зали шитись у селі. До роботи було не дуже далеко, тому Коля погодився. У сім’ї почалося нове життя. Як же добре, що Коля випадково натрапив на ту передачу…