Я готовий був сплатити десять таких банкетів, аби щоразу бачити шалені морди своїх однокласників.

Батько покинув нас із мамою, коли мені було три роки. Щоб підняти мене, мама працювала на двох роботах. Вдень мила підлоги в школі, поряд з нашим будинком, а ввечері в магазині, теж недалеко від нашої квартири. У школі з мене знущалися однокласники. Адже я був сином їхньої шкільної прибиральниці. Але я не звертав на них уваги. Допомагав мамі зі збиранням. У мене не було смартфонів та ноутбуків, як у всіх моїх однокласників. Я не мав друзів. Соромилися дружити із сином прибиральниці. А класна керівниця Галина Володимирівна, лебезуючи перед дітлахами багатеньких батьків, регулярно знущалася з мене.

Мама не могла здавати rроші на всякі фіранки та іншу шкільну лабуду, тому свою злість класна зривала на мені. — Ти лише син шкільної прибиральниці. Твоє майбутнє передбачене. Чорноробочий — ось твоя межа, — сказала вона мені одного разу при всьому класі… Минуло двадцять років. За ці роки, раз на п’ять років, клас збирався на зустріч випускників. Я на ці зустрічі не ходив. Друзів у мене в класі не було, часу на порожню балаканину теж. Але на останній зустрічі я вирішив взяти участь. Присутня більшість учнів. Класна керівниця теж. Зустріч була організована у найдорожчому ресторані нашого міста. Звісно, Галина Володимирівна почала питати про успіхи своїх учнів. Хтось працював бухгалтером, хтось у торгівлі, хтось юристом. Зрештою дійшли й до мене. —

Я працюю у будівельному секторі, – просто сказав я. — Чорноробочим? — Підколов один однокласник, нагадавши слова класної. Я проігнорував випад. Лише наприкінці зустрічі я взяв мікрофон і оголосив: – Сьогодні я всіх пригощаю. Ви можете не залазити до себе в гаманці, щоб сплатити застілля. — Але це дуже дорого для одного! – сказала Галина Володимирівна. — Я можу собі це дозволити. Це ж мій ресторан, — відповів я. Та я готовий був сплатити десять таких банкетів, аби щоразу бачити шалені морди своїх однокласників. А потім відвіз класну додому на своєму дорогому авто. Мама у мене мешкає на березі моря. У своєму котеджі, побудованому моєю фірмою.