Маленьку дівчинку образили на дитячому майданчику. Вiдповідь її мами тепер обговорює весь Інтернет

Моя дочка – моя перша дитина. Я дуже довго на неї чекала, тому іноді я за неї можу нахамити так, що потім стає соромно. Так сталося кілька днів тому. Тепер мене мучить сумління за свої слова. Моя донечка дуже комунікабельна особистість. Їй усе цікаво, вона ходить та вивчає все довкола, з усіма знайомиться. Для своїх 2,5 років вона розмовляє цілком добре, але не завжди перебірливо. Так от, нещодавно ходимо ми з нею нашою вулицею. Вона ходила поряд, а я штовхала її велосипед. Я зупинилася на кілька хвилин відповісти на смс. Через хвилину бачу – до доньки підійшли 2 дитини 6 років. Я їх часто бачила у дворі, думала, вони брат і сестра.

Наступної секунди дівчинка підійшла до моєї доньки впритул, трохи присіла і почала на неї кричати: — Чого очі витріщила, опудало rороднє? Я стала колом; не очікувала почути це від такої маленької дівчинки, але це не все, вона продовжила: — Блазень гороховий, ти говорити взагалі вмієш? А моя дивиться на неї, посміхається, радіє – нові знайомства для неї завжди є привідом для радості. Навіть такі знайомства. Тут я не витримала, підійшла до цієї маленької мадам. — Дівчинко, де ти набралася таких слів? – Яких таких слів? – здивовано спитала вона. — Поганих. Ти кpивдиш мою доньку, твоя мама знає про це? — Запитала я. — Нікого я не обpажаю. А якщо й обpажаю, то що з того?

Ось цієї хвилини я розпалилася rнівом. Я вже не бачила перед собою маленьку дівчинку, а бачила грудку злоcті. – Слухай сюди. Я впевнена, що твоя матуся про твій словниковий запас не знає. Я про це потурбуюсь. А опудало ти вдома в дзеркалі бачила, зрозуміла, дрібна поrань? Зараз я згадую цей день і не уявляєте, як соромно мені стає. Можливо, ця дівчинка чула від своїх батьків лише такі слова. Не можливо, а я певна. Напевно, я мала їй пояснити, що треба бути добрішим, а не показати свою перевагу перед нею.